Відбулася презентація книги “Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир”

15 листопада 2013 року, з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у актовій залі Київської православної богословської академії відбулася презентація книги докторів церковно-історичних наук митрополита Львівського і Сокальського Димитрія (Рудюка) та професора КПБА протоієрея Віталія Клоса «Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир».

Книга присвячена 900-літтю з часу освячення кам’яного храму обителі Свято-Михайлівського Золотоверхого собору (1113 р.).

У книзі, на широкому фактичному матеріалі, на підставі як опублікованих, так і архівних джерел висвітлено, починаючи від заснування до сьогодення, історію Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Науково-популярна книга-альбом великого формату надрукована на дорогому крейдованому папері прекрасно проілюстрована як сучасними, так і давніми світлинами, репродукціями ікон, портретами та малюнками. Видання рекомендоване редакційним комітетом Видавничого відділу УПЦ Київського Патріархату та Вченою Радою Київської православної богословської академії.

У презентації взяли участь: ректор КПБА митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, єпископ Вінницький і Брацлавський Михаїл, намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископ Вишгородський Агапіт з братією обителі, духовенство, намісник Свято-Миколаївського монастиря міста Богуслав ігумен Арсеній, викладачі та студенти КПБА, відомі науковці та всі ті, хто був пов'язаний з новітньою історією величної української святині.
За велику працю та неоціненний вклад у розвиток церковної історії та історії монастиря, автори книги митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк) та протоієрей Віталій Клос з благословення Святійшого Патріарха Філарета удостоєні церковних орденів Свв. Рівноапп. Кирила і Мефодія.

Всі інші, хто був причетний до видання книги із рук владики-намісника єпископа Агапіта отримали подяки.

ВСТУПНЕ СЛОВО
НАМІСНИКА СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ ЄПИСКОПА ВИШГОРОДСЬКОГО АГАПІТА
НА ПРЕЗЕНТАЦІЇ КНИГИ
«КИЄВО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР»

Ваші Преосвященства!
Всечесні отці! Шановні гості! Викладачі та студенти КПБА!
Дорогі брати і сестри!


Вітаю усіх Вас на презентація книги митрополита Львівського і Сокальського Димитрія (Рудюка) та протоієрея Віталія Клоса «Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир». Книга присвячена 900-літтю з часу освячення першого кам’яного храму обителі на честь святого Архістратига Михаїла (1113).

Як зазначено на початкових сторінках видання, книгу надруковано з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, священноархімандрита Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, турботами та стараннями ректора Київської православної богословської академії митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського Епіфанія та намісника Золотоверхої святині єпископа Вишгородського Агапіта з всечесною братією обителі.

Напевно, кожна святиня, монастир чи храм, який має свою прадавню історію повинен мати й видання, присвячені своєму минулому. Тим більше це відноситься до знаних та відомих на весь світ київських святинь, що знаходяться у серці столичного міста. Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир має величну та славну історію. Підтвердженням цьому можуть служити навіть цьогорічні ювілеї: 900 років з часу освячення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору (1113) та 300-ліття трапезного монастирського храму на честь святого апостола і євангелиста Іоана Богослова (1713), який зараз є академічним храмом Київської православної богословської академії.

У книзі, яку ми презентуємо, на широкому фактичному матеріалі, на підставі як опублікованих, так і архівних джерел висвітлено, починаючи від заснування до сьогодення, історію Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Науково-популярна книга-альбом великого формату надрукована на дорогому крейдованому папері, прекрасно проілюстрована як сучасними, так і давніми світлинами, репродукціями ікон, портретами та малюнками.

Видання рекомендоване редакційним комітетом Видавничого відділу УПЦ Київського Патріархату та вченою радою Київської православної богословської академії.

На обкладинці книги поміщена ікона, написана до 900-річного ювілею з часу закладення Золотоверхого собору (1108). На ній зображені святі покровителі Михайлівської обителі, а внизу ікони розміщені храми монастиря. Проілюстрованими є і форзаци видання.

На початку книги-альбому подано три розлогих передмови. Перша з них належить Святійшому Патріарху Філарету, за фінансової допомоги якого стало можливим втілення в життя цього видання. Зокрема, Святійший владика тут стверджує: «В історії українського народу впродовж багатьох віків винятково важливу роль відігравали монастирські осередки. Почесне місце серед святинь нашого народу поcідає Свято-Михайлівська Золотоверха обитель, яка, починаючи від часу хрещення Русі й до наших днів, несе для всіх, хто дотикається до неї, благодатні дари віри Христової».

За структурою і змістом видання має п’ять розділів та висновки. Окремо подано коротку історію монастиря англійською мовою та перелік настоятелів обителі. Варто відзначити, що два останніх розділи присвячені життю монастиря у XX столітті – періоду, впродовж якого з попущення Господнього обителі та її величної Золотоверхої святині не стало, а на зламі століть у 2000 році з Промислу Божого собор воскрес, як фенікс, із небуття.

Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир, що знаходиться у Верхній історичній частині Києва, на вулиці Трьохсвятительській, що навпроти Софійського собору, впродовж багатьох віків відігравав значну роль у формуванні духовності та культури українського народу. Разом з комплексом Софіївського монастиря, з яким він з’єднується Володимирським проїздом, обитель утворює унікальний містобудівний ансамбль у центрі давнього Києва. Надзвичайно цікавим та маловідомим для загалу є минуле Золотоверхого монастиря, що завжди приваблювало дослідників та істориків, паломників та подорожуючих. Заснування древнього Свято-Михайлівського монастиря відносять до часу першого Київського митрополита Михаїла та подій, пов’язаних із хрещенням Київської Русі за князя Володимира Великого в 988–992 рр. та у зв’язку з скиненням ідолів із Михайлівської гори.

Будівництво ж кам’яного Золотоверхого собору йшло дуже швидко (1108 – 1113 рр.). У літописі під 1113 роком сказано про упокоєння фундатора храму – князя Святополка II Михаїла, що вже був похований у новозбудованому соборі. Також і тіло дружини князя Святополка Варвари, згідно повідомлення ієромонаха Євстратія (Голованського), було покладене у Золотоверхому соборі.

Найбільшою святинею Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі були мощі святої великомучениці Варвари, які зберігалися тут нетлінно багато століть. Мощі святої є великою святинею всього православного світу, адже великомучениця Варвара постраждала за Господа нашого Ісуса Христа у 306 році й вже понад 1700 років показує нам незбагненну силу Божу, яка виявляється як у нетлінності її тіла, так і в багатьох благодатних дарах, відомих та невідомих писемній історії.

Певний період часу в монастирі знаходилася кафедра Київських митрополитів (1621 – 1632 рр.), зокрема Іова Борецького та Ісаї Копинського. Насельники монастиря та його настоятелі займали визначні архієрейські кафедри та посади, зокрема були митрополитами, архієпископами та єпископами, також багато з настоятелів обителі виконували обов’язки ректорів Київської Духовної Академії.

Можна впевнено стверджувати, що в Золотоверхій обителі формувалася, завдяки великому духовному потенціалу освічених ченців, а поготів ієромонахів та настоятелів обителі вітчизняна традиція. З поміж найвидатніших – святитель Іов (Борецький) (1618 – 1631), митрополит Ісая (Копинський) (1631 – 1632), ігумен Феодосій (Софонович) (1655 – 1677), митрополит Варлаам (Ясинський) (1677 – 1685), єпископ Захарія (Корнилович) (1697 – 1701), ігумен Іоаникій (Сенютович) (1713 – 1715), митрополит Тимофій (Щербацький) (1739 – 1740), єпископ Феофан (Шиянов) (1799 – 1807), єпископ Іриней (Фальковський) (1807 – 1811, 1813 – 1823 – з титулом коад’ютора), святитель Інокентій (Борисов) (1836 – 1841), єпископ Аполінарій (Вигилянський) (1845 – 1858), єпископ Антоній (Амфітеатров) (1858 – 1859), єпископ Порфирій (Успенський) (1865 – 1878), єпископ Іоан (Жданов) (1878 – 1883), єпископ Ієроним (Екземплярський) (1885 – 1890) та багато багато інших, які тільки частково знайшли своє місце на сторінках цього видання.

На початку XX ст. Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир був на вершині свого розвитку. Після Києво-Печерської Лаври він вважався другою за значенням святинею Києва. Обитель мала свій готельний комплекс, лікарню з аптекою та різні освітні установи, що забезпечували своїх учнів усім необхідним. Тож Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир стає надзвичайно великим та значним благодійницьким і освітнім центром українського краю. У ньому зосереджуються різні благодійні установи та заклади, що безкоштовно чи за невелику плату допомагають жителям міста Києва, паломникам, що приїжджали з далеких країв, бідним верствам населення тощо.

Святий Архістратиг Божий Михаїл з усім воїнством небесним здавна був оборонцем та покровителем золоточолого Києва, а особливо Золотоверхого монастиря. Тому й монастир та храм на честь його імені простояв на Київських горах понад дев’ять століть, переживши як періоди розквіту, так і занепаду цього славного міста. Чимало лих та наруг зазнала свята обитель упродовж своєї історії, та закрили її лише у 30-их роках XX сторіччя, саме тоді, коли комуністичний режим розпочав планомірне плюндрування Святині українського народу. Відтоді аж до проголошення Україною державної незалежності святе місце стояло пусткою, ніби нагадувало видіння пророком Даниїлом мерзоти запустіння у святому місці, яка сталася через гріхи людські (Дан. 9: 27). Втім, як історія руйнації, так і відбудови Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі є наочним прикладом слів псалмоспівця, який говорить: «Коли не Господь будує дім, даремно трудиться будівничий» (Пс. 126: 1). Святе місце, на якому височів Золотоверхий храм, дивом залишилося не тільки незабудованим, а й Промислом Божим, а також стараннями археологів, мистецтвознавців, істориків, архітекторів та працею будівельників, реставраторів, іконописців й багатьох інших відродилося з небуття.

Хоча від дня освячення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору пройшло небагато часу, але він вже став улюбленим місцем молитви для багатьох киян, а також для безлічі паломників з усіх куточків України і навіть багатьох країн світу. Відродження Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі як духовного, чернечого, культурного, просвітницького, наукового центру Українського Православ’я було ознаменоване поверненням під її склепіння величної святині та неоціненного скарбу – часточки мощей св. великомучениці Варвари, які були надійним покровом монастиря в часи лихоліть і важких періодів його історії.

Зрештою, уже понад двадцять років тут отримують знання та практичний досвід майбутні пастирі Церкви Христової, навчаючись у Київській духовній академії та семінарії, а з 2006 р. – у Київській православній богословській академії під захистом і покровом архістратига Божого Михаїла, святих великомучениць Варвари та Катерини, а також святого апостола і євангелиста Іоана Богослова – улюбленого ученика Господа нашого Ісуса Христа, апостола любові.

Символічно, що духовна школа відродилась з благословінням апостола Андрія Первозванного, бо з 1992 року вона знаходилася у стилобаті Андріївської церкви. Вагомий внесок для її відродження приклали Святійший Патріарх Філарет, і її перший ректор, нині покійний митрополит Рівненський і Острозький Даниїл (Чокалюк) († 2005) та викладацька корпорація.

З часу відродження Михайлівська обитель стала візитною карткою давнього Києва, а за рейтингом британського туристичного порталу OnTheGo ввійшла у десятку найкрасивіших монастирів всього світу. Нам є чим пишатися, але потрібно пам’ятати й про ті заслуги наших попередників, які впродовж більш як тисячолітньої історії Золотоверхої обителі працювали та молилися тут, й ми переконані продовжують свою молитву в оселях небесних, за нас з вами, за свою рідну землю. Вони виявляли найкращі зразки чернечого подвигу та благочестя. Багато з них причислено до лику святих, але ми переконані, що набагато більше подвижників благочестя Золотоверхої святині, які стоять перед престолом Господнім, з тих чи інших причин, невідомі писемній тисячолітній історії.

Тому книга-альбом «Михайлівський Золотоверхий монастир» докторів церковно-історичних наук митрополита Димитрія (Рудюка) та протоієрея Віталія Клоса надрукована на 416 сторінках, покликана хоча б частково відкрити перед нами славне минуле величної святині Українського Православ’я.

 

Натисність на фото щоб збільшити, та переглянути слайд-шоу: