Відбулося наречення архімандрита Арсенія (Пожарного) на єпископа Богуславського

Напередодні свята Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, 7 листопада 2023 року, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній очолив Всенічне бдіння в кафедральному храмі Православної Церкви України – Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі.

 

Разом з Предстоятелем молився численний єпископат та духовенство автокефальної Української Православної Церкви.

Наприкінці богослужіння відбулося наречення архімандрита Арсенія (Пожарного) на єпископа Богуславського, вікарія Київської єпархії, якого сьогодні було обрано на засіданні Священного Синоду.

Обраний на архієрейське служіння архімандрит Арсеній звернувся до Блаженнійшого владики та архієреїв зі ставленицьким словом:

«Ваше Блаженство! Преосвященні владики! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

З трепетом стою перед Вами нині цієї зворушливої миті – в день моєї П’ятидесятниці, усвідомлюючи своє недостоїнство, неміч людського єства та відповідальність за майбутнє служіння. Важко осягнути людським розумом висоту сану, що належить мені сприйняти, щоб стати наступником апостолів.

Розумію, що єпископство – не тільки високий сан та відповідальна керівна посада, але перш за все, щоденна клопітка праця, подвиг та вдосконалення в чеснотах, які служать головній цілі християнського життя – спасіння душі.

Єпископське служіння, за словом пастирського послання апостола Павла до Тимофія та Тита, повинно протікати в служінні слова, у постійній та невтомній проповіді (2 Тим. 4:2). Не лякаючись скорбот та випробувань, а в дусі сили, любові та цнотливості (2 Тим. 1:7).

Розмірковуючи про гідність єпископського покликання, цього жертовного та самовідданого служіння, яке має за основу любов до Бога та ближніх, звертаю свій мислений погляд на повчальний життєвий приклад Предстоятеля нашої Церкви, Блаженнійшого Митрополита Епіфанія, зразок того – «як слід поводитись у домі Божому, яким є Церква Бога Живого, стовп і утвердження істини» (1 Тим. 3:15).

Уповаючи на допомогу Божу, Пресвятої Богородиці, я також уповаю на допомогу Архістратига Божого Михаїла з усіма Небесними Силами, до молитовного заступництва Яких я прибігаю і в нинішній день Їхнього вшанування.

Моя духовна сила – в молитовній опіці всіх святих угодників Божих, особливо святителя Миколая Чудотворця, чию допомогу безперестанно відчуваю понад 13 років несучи послух намісника в Богуславському Свято-Миколаївському монастирі.

У ці особливо важливі хвилини мого життя серце переповнене багатьма відчуттями, але найголовніше з них – це відчуття подяки. Возношу хвалу в Тройці славимому Богу за всі милості, які були послані мені, недостойному, в минулі роки життя.

З синівською любов’ю завдячую своїм благочестивим батькам, які дали мені не тільки життя, але й народили духовно, привели до церкви та виховували в православних традиціях.

Роки навчання у Київській Православній Богословській Академії стали благодатним часом для опановування богословських наук, під керівництвом досвідчених наставників.

Господь Своїм Всеблагим Промислом сподобив прийняти чернецтво з ім’ям в честь славного сина української землі святителя Арсенія (Мацієвича), житіє якого почалось з рідного мені волинського краю.

Вважаю своїм обов’язком висловити вдячність митрополиту Димитрію, з чиїх рук я прийняв постриг.

Від усього серця дякую своїм браттям – насельникам, та численним прихожанам Богуславської обителі, з якими Бог дарує щастя бути разом, молитися та брати участь у відродженні нашого рідного монастиря.

Звикнувши жити в послуху Священновладдю, смиренно приймаю нове для мене служіння та високу міру відповідальності, і в той же час, сповідую свою неміч та вірую, що сила Божа саме в немочі і звершується (2 Кор. 12:9). Визнаю, що єпископу, як служителю Божому, – а Бог наш є любов (1 Ін. 4:16), – належить мати серце, наповнене любов’ю, яка довготерпить, милосердствує, не заздрить, не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині (1 Кор. 13: 4-6). Пам’ятаю і слова преподобного Ісидора Пелусіота: «Єпископ повинен бути прикрашений всіма чеснотами, чужі біди – визнавати своїми; не для себе, але живе для пастви, та його життя випробовується тисячами очей та уст».

Ваше Блаженство, дозвольте висловити Вам мою глибоку синівську вдячність за велику честь бути обраним в чин єпископів Церкви Христової, та бути Вашим вікарієм. Приклад Вашого служіння, особливо в ці найважчі часи для нашої України, надихає та навчає мене докласти всі сили, потрудитися в цьому послуху, виправдати Вашу довіру, щоб зі всією відповідальністю виконувати церковне служіння та перетворювати в життя Ваші мудрі життєво важливі рішення.

Наближаючись до дня своєї особистої П’ятидесятниці, смиренно прошу Ваше Блаженство і вас, богомудрі архіпастирі, вознести молитву за мене та благословити на майбутній подвиг, щоб я був достойний цієї великої благодаті, зберіг та примножив, працюючи у винограднику Христовому. Амінь».

Завершився чин наречення уставним многоліттям.

 

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)